Великдень – найбільше свято в житті православної людини. Воскресіння Христа стало, свого роду, яскравим показником доброти. Народ знайшов надію на порятунок, прощення гріхів, зцілення і вічне життя в раю.
Цей рік для України сповнений надії – надії на перемогу й мирне небо. Ми щиро дякуємо нашим захисникам, завдяки яким ми можемо бути з рідними, в затишній домівці.
У кожної родини, сім’ї є свої особливі звичаї як проводити таке велике свято. Ми опитали студентів та викладачів, щоб дізнатися, хто цьогоріч буде слідувати своїм обрядам і традиціям, а хто стримався від проведення свята.
Доцент кафедри соціогуманітарних технологій Мартинюк Ярослава поділилась своїми думками про особливі традиції на Пасху: «Їдемо в мамине рідне місто Берестечко. По дорозі обов'язково заїжджаємо в Пляшеву на козацькі могили, оскільки це яскрава сторінка нашого минулого. Історичне коріння, яке дається взнаки, місце сили, яке тягне і хочеться відвідати. Щороку їздимо обов'язково... Попри те, що є газове опалення, зберегли піч, аби мама і бабуся мали змогу пекти в ній справжні великодні паски».
А ось студентка Валерія зауважила, що обов'язковою умовою в їхній сім'ї є допомога мамі при випіканні пасок, а пізніше - їхнє оздоблення за бажанням кожного члена сім'ї. До головної паски кожен додає свою частинку прикраси, яку вважає за потрібне... Не дивлячись на погоду, кожного року ходять вночі освячувати кошик, оскільки це додає святкуванню своєї атмосфери.
Вікторія Аніщук, завідувач кафедри права, розповідає, що Великдень – одне із найулюбленіших свят її родини, тож цьому дню надають особливого значення: «Це можливість зібратися разом, ми маємо гарні традиції. Моя дочка із бабусею печуть паски, фарбують яєчка, бабуся при цьому розповідає про свято, наголошуючи, що це не просто традиція спекти хлібець і гарно його прикрасити, а й сходити до церкви. Аля знає, скільки пройшов Христос для того, щоб ми відзначали цю дату.
Звичайно, сьогодні більше підходить термін не святкування, а відзначення Великодня. Святкового настрою, очевидно, немає. Але коли переглядаєш світлини з передової, як відзначають Великдень військовослужбовці, розумієш, що навіть вони, перебуваючи у критичних умовах, знаходять можливість відзначити цю дату, щоб помолитися за збереження нашої країни, наших дітей. І, звичайно, завдячуючи їм, ми маємо можливість також піти до церкви. Якщо Бог перетерпів страждання заради нас, то для українців сьогодні також є можливість переосмислити життя і впевнитися, що й ми усе перетерпимо і все рівно буде воскресіння нашої України».
Про випікання пасок у своїй родині та запровадження нових «смачних» традицій розповідає студентка Марія Бандура: «За традиційні паски в нашій родині відповідальна бабуся, але останні кілька років вона частує нас італійськими панеттоне. Я ж уже четвертий рік поспіль печу на свято крафіни - нетрадиційну паску з журавлиною та волоськими горіхами. Їх, чесно кажучи, гості розбирають першою чергою. Також, якщо за прибиранням та приготуванням страв знайдеться час, ми з родиною любимо експериментувати з крашанками. Постійно тестуємо нові методи: минулого року для блискучого ефекту виварювали яйця у вині, а цього - спробуємо розфарбувати їх акриловими фарбами. А загалом Великдень для мене завжди відчувався по-особливому. Саме це родинне свято наповнене найбільшим світлом та радістю спілкування, що в часи великої війни, як ніколи, цінується та дарує надію».
Начальник загального відділу «Офіс ректора» Галина Войтюк пригадує, як раніше на Великдень збиралися у селі в родинному колі, а нині традицію зустрічей переймають і їхні діти: «Коли були малими, їздили в село, у нас велика родина із 8 дітей. Ми зустрічалися у великому колі сім’ї із братами та сестрами. Зараз уже маємо кожен свої сім’ї, зустрічаємося із батьками, кумами, нині дружать уже наші діти. Випіканням пасок займаються наші дві мами, а ми з дітьми, зазвичай, оздоблюємо, робимо писанки із традиційними українськими візерунками. Цьогоріч ми знову відзначаємо Великдень у часи війни, тому найголовніше, що можемо мати у святкові дні – це зустріч у родинному колі, у спокої, злагоді та у відносно мирному місті».
Цікавими традиціями власного родинного кола поділилася й студентка Ірина Грищук, розповідаючи, що бабуся набирає воду з криниці і кидає туди освячене червоне яйце. І всі дівчата вмиваються цією водою. Робиться це задля того, аби дівчина з кожним роком ставала вродливішою…
«Великдень не дарма називають Світлим святом. В цей день має бути світлим все: і бажання, і думки, й справи. Тільки в цьому випадку весь наступний рік, до нового Великодня, у вас буде таким же світлим», - додає Ірина.
Доцент кафедри електроніки та телекомунікацій ЛНТУ Микола Євсюк поділився і власними сімейними Великодніми традиціями: «Зазвичай, Великдень відзначаємо у колі сім’ї. Підготовка відбувається у передсвятковий тиждень. У четвер та п’ятницю дружина пече паски, обов’язково за давнім бабусиним рецептом, а в суботу чи в неділю освячуємо їх. Розписом крашанок займається донька, яка навчилася цьому, відвідуючи недільну школу».
«Бажаю, щоб цей Великдень та подальші свята проходили у мирі, спокої, в сімейному добробуті, щоб наші захисники та воїни всі живі й здорові повернулися у свої сім’ї і в подальшому відзначали Великодні та інші свята у родинному колі», - додає науковець.
